Гриби Ворохти
Білий гриб (боровик)
Багато із нас, не на словах, знають який поживний та смачний є білий гриб і які різноманітні існують способи приготування цього дарунку природи. За що його, часто, називають царським грибом, і він виступає бажаним трофеєм у торбині грибника.
Це їстівний масивний гриб першої категорії, вагою до 2 кг із родини – болетових (вole-taceae). Шапочка гриба гладка, в дощову погоду слизиста, діаметром до 30 см, забарвлення її буває різним, у залежності від місцевості та самого лісу. У листяних лісах шапочка - світло-бурого кольору, у дубових лісах вона темно-бура, у сосновому лісі - темно-бура із фіолетовим забарвленням, а на ялинових просторах набирає червоно-бурого кольору. Шапочка молодих білих грибів знизу є білою, із часом жовтіє і врешті, у старих білих грибів стає жовто-зеленого кольору. Ніжка товста та біла із малюнком білих прожилок, до 20 см заввишки, біля основи є ширшою. Діаметр ніжки білого гриба в основі сягає до 15 сантиметрів. Найбільше за сезон, білих грибів буває, зазвичай, у другій половині серпня та на початку вересня. Основною заготівлею білих грибів є сушіння.
Гриб споживають у різному вигляді: свіжий, смажений, тушкований, сушений, маринований. М'якоть білого - щільна, і на зламі є білою (у молодого гриба, звідси і назва), не змінює свого кольору та приємно пахне, за своєю структурою є м'ясистою (соковитою), натомість у старого гриба - волокниста, та із віком трохи жовтіє. При сушінні м’якоть гриба не темніє, можливо через це його й назвали білим, При маринуванні шапочка набуває оранжево-жовтий колір, ніжка – кремовий.
Білий гриб поширений у різних країнах Європи, а також росте майже на всіх континентах. Та тільки у нас, у Карпатах горяни його пошановують як найсмачнішого із смачних та полюбляють вживати у різних стравах. Гриб росте на лісових галявинах, на освітлених і прогрітих сонцем місцях. Білий гриб майже ніколи не росте сам, тому знайшовши один – шукайте всю його сімейку!
Лисички
Особливо цікавий різновид їстівного та поживного гриба. Лисички смакують, подекуди навіть більш, ніж білий гриб, особливо смачні, якщо їх виварити і потушкувати із домашньою сметанкою. Існують такі любителі цього рудого гриба, які принципово збирають і їдять тільки їх, лисичок.
Невеликий їстівний гриб, що росте групою, протягом всього грибного сезону. Колір шапочки буває як світло-жовтого так і оранжевого забарвлення, а розмір її шапки сягає від 2 і до 10 см. Форма шапочки змінюється з ростом – від опуклої, плоскої і до лійкоподібної, буває асиметричною та гладенькою. Ніжка зростається із шапкою та є такого ж кольору як вона. Довжина ніжки 3 – 7 см кольору шапки. М’якоть цього гриба є щільною ніби гумова, із приємним запахом та смаком. Спороносний шар складається із вузьких пластинок, що сходяться до ніжки.
Лисички багаті на вітамін В2, С і за вмістом каротину (попередник вітаміну А, має антиоксидальну дію) випереджають всіх відомих грибів. І ще один важливий факт, лисички відрізняються від всіх решти грибів, такою властивістю, що не можуть накопичувати радіоактивних речовин у собі. Та навіть більше того, лисички сприяють виведення із організму людини радіонуклідів.
Ці невеликі гриби, благотворно діють на всю імунну систему та мають протипухлинний вплив на організм людини. Цінність лисичок для людини годі й переоцінити.
Підпеньки (опеньки)
Одні із найкращих маринованих закусок до столу. Окремі поціновувачі підпеньок знають як смачно їх можна коштувати, особливо, якщо приготувати із них паштет. Ті, хто хоч раз збирав опеньки в лісі, знає що їх легше збирати ніж інші їстівні гриби. Оскільки, ростуть вони цілими родинами, туляться один біля другого, і грибникові нічого не залишається як підійти до них та зрізати цілу торбу опеньок, одним махом наповнивши відро або торбу.
Цей популярний і вельми урожайний гриб росте великими групами з кінця серпня до пізньої осені на старих пнях, корінні, стовбурах листяних, головним чином березових, рідше хвойних дерев, іноді в заростях кропиви. Капелюшки бувають діаметром до 12 см (старі опеньки), у менших грибів форма шапочки - куляста, краєчки якої є загнутими всередину. М'якоть підпеньків є щільною, білою та із хорошим запахом, таким як у всіх їстівних грибах. Кисло-терпкий смак у молоденьких опеньків, а у старих грибів може трохи гірчити. Ніжка довжиною до 15 см, діаметром до 2 см, циліндрична, внизу ледве потовщена, з білим плівчастим кільцем у верхній частині, біля шапочки світла, внизу коричнева. У молодих грибів використовується все тіло, а у зрілих - тільки капелюшок для приготування гарячих страв, сушіння, соління, маринування. Для гарячих страв ці гриби необхідно відварювати не менше 30 хвилин, оскільки відомі випадки отруєння недовареними опеньками.
Сироїжка (голубінка)
Сироїжка - багатоврожайний, високоякісний їстівний гриб, який може споживатись і без попереднього відварювання для приготування гарячих страв, маринування, смаження, соління. По особливому, сироїжка смачна, якщо її свіжо зірвану взяти і запекти на відкритому вогнищі присоливши і обчистивши попередньо.
Зростає цей гриб як поодинці так і групами, із самого початку літа і до пізньої грибної осені. Знайти сироїжку можна в різних місцевостях (на галявинах, узліссях, а також серед мохів), як і в горах так і в долинах, як у листяному так і в хвойному чи мішаному лісі. І скажу вам, зробити це не складно, оскільки їх росте багацько та впізнати їх посеред інших грибів теж не складно. Шапочка голубінки буває діаметром до 20 см, у молодих грибів напівкуляста, потім, із віком плоско-опукла, трохи вдавлена в центрі, м'ясиста, суха, зі слаборубчатим або гладким краєм. Колір шапки - різноманітний, часто з великими світлими плямами, але особливо смачними вважаються «букові» голубінки, вони є більш м’ясисті і забарвлені у зелений та темно-зелений колір. Шкірка шапочки не доходить до краю, нескладно знімається. М'якоть сироїжки, як і в більшості їстівних грибів, є щільною, білою із горіховим солодкуватим смаком та приємним ніжним запахом. Ніжка сироїжок є щільна і коротка, довжиною до 8 см, а діаметром до 4 см. За формою є циліндрична і суцільна, внизу трошки звужується, за кольором біла.
Грузді
Древні вважали, що грузді лише єдині гриби, які є придатними для соління. Часи змінились, а сучасні спеціалісти досі думають, що кращої закуски на стіл як засолені грузді годі й шукати, за своїми смаковими і корисними якостями.
Пам’ятаймо, про те, що грузді є їстівними грибами лише після тривалого відмочування і ретельного варіння, а відтак, їх вже слід засолювати. Тому на столі це блюдо може вживатись і подаватись як попередньо засолена закуска - солені грузді.
Грузді це важкий та щільний гриб. Вони є пластинчастими грибами із сімейства сироїжок. Сімейство груздів є досить різноманітним: осиковий, дубовий, білий, жовтий, чорний, перцевий та інші. До найбільш поширених відносять – білий та жовтий. Найчастіше, на грузді можна натрапити у листяному або мішаному лісі, подекуди і в хвойних. Вони полюбляють рости у прохолодних, мокрих місцях і часто заховані від грибників шаром листя.
У Карпатах популярним є груздь жовтий. Від білого родича відрізняється кольором, трохи смаком та шапочкою, на якій розташовані кола до центру. Такий вид груздя зустрічається із середини липня і по вересень місяць в березових, і рідше у хвойних лісах.
Підберезник
Підберезник універсальний до приготування гриб. Його смажать, відварюють, сушать і запасають на зиму. Підберезник наділений приємним смаком і ароматом (схожим до білого гриба), його доволі легко впізнати посеред лісу. Збирати і готувати теж нескладно.
Зростає гриб - підберезник в листяних лісах, переважно серед берізок, часом трапляється серед хвойного лісу. Із під землі, підберезник виходить наприкінці травня та росте до середини вересня, одночасно з маслюками і боровиками. Оскільки, він любить тепло і виростає там, де під сонцем добре прогрівається грунт із грибницею. Підберезники відрізняються сіруватою або чорною із покритою лусочками подовженою ніжкою та червоно-оранжевою шапкою.
Підберезник має такі основні різновиди:
• Звичайний
• Чорний
• Болотний або білий
Найбільш цінним вважають підберезник звичайний, на нього можна натрапити досить часто і володіє він найкращим смаком поміж підберезників. Звичайний підберезник може мати шапку до 18 см в діаметрі, колір його світло-коричневий (у молодих) та темно-коричневий (у старших). М'якоть гриба є білою, щільною, та не змінює свого кольору.
У Карпатських лісах, часто, на підберезника не натрапиш, але якщо білих грибів у лісі не густо - то підберезник стане йому чудовою заміную. Звідси і цінність його серед грибників є високою, хтось скаже, що це другий найсмачніший гриб після білого, отже, відведено підберезнику у грибному сімействі далеко не останню роль.